НАПРЯМЕ́ЦЬ, присл., розм. Те саме, що напрямки́. Ні доріг, ні стежок дід ніколи не визнавав — завжди йшов напрямець (Хотк., І, 1966, 81); Він [вітер] біжить напрямець, Добіга до алеї І затих, і — кінець (Криж., Срібне весілля, 1957, 308); Не дати говорити зараз — тільки народ збаламутити: такого самі вигадають, що гірш за всяку правду. Отож і вирішив Цигуля йти напрямець. — Кажи, Гордію. Що вже не є, гарні чи недобрі вісті — розповідай (Головко, II, 1957, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 164.