НАПУ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до напусти́ти 5. Спереду їх стояв кремезний хлопець в розірваному піджаці, з напущеним на лоб русявим скуйовдженим чубом (Вас., IV, 1960, 29); На ній був сірий просторий плащ, з-під якого визирали широкі ногавиці білих полотняних штанів, напущені на червоні сап’янці (Добр., Очак. розмир, 1965, 310).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 167.