НАПІВПО́ШЕПКИ, присл. Неголосно, майже пошепки. Слухаючи майора, хлопці.. дають напівпошепки колективну клятву, що житимуть правильно (Гончар, Тронка, 1963, 144); Низенький, мовчазний чоловічок, який ступав завжди скрадливою ходою і розмовляв напівпошепки, справлявся в друкарні за всіх (Коз., Блискавка, 1962, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 148.