НАПІВШЕ́ПІТ, поту, ч. Тиха, неголосна мова; майже шепіт. — Товаришу начдив, — сказав Петро Чиж здивованим напівшепотом. — Іду в розвідку (Довж., І, 1958, 187); — В живіт його [командира] поранено, — стривоженим напівшепотом розповідав один із бійців (Гончар, II, 1959, 270); II у знач. присл. напівше́потом. Дуже тихо, майже беззвучно. Грициха на такі тверді слова [війта].. притихла, але журу свою виливала далі перед Семенихою напівшепотом (Март., Тв., 1954, 70); — Вікторе, забирай спорядження, їдьмо! — напівшепотом гукнув сапер (Ле, Клен. лист, 1960, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 150.