НАРА́ЛЬНИК, а, ч. Змінна частина робочого органа грунтообробних знарядь. Сень трактора веде, наральники рихлять землю (Горд., Дівчина.., 1954, 145); Поля свої анти обробляли плугом із залізним наральником, сіяли просо, ячмінь, пшеницю, коноплі (Літ. Укр., 21.1 1964, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 168.