НАРОДОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Той, хто любить народ. Російські та українські революціонери-демократи бачили в ньому [Т. Г. Шевченку] те, чим він саме був: великого народолюбця, правдолюбця, непримиренного борця проти соціального та національного гніту (Рильський, III, 1955, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 177.