НАСЕ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до насели́ти. Країна, порівняно слабо населена, але з розвинутими засобами сполучення (Маркс, Капітал, т. І, кн. 1, 1952, 355); * Образно. Кожен твір — чи драматичний чи прозовий — мусить бути населений живими людьми з яскравими характерами (Літ. газ., З.ХІІ 1952, 1).
2. у знач. прикм. На якому живуть люди. Іноді населене місце бере свою назву від назви річки чи озера (Мовозн., XIV, 1957, ЗО).
Насе́лений пункт — місце, заселене людьми (місто, село, селище і т. ін.). Перед тим, як увійти в село чи будь-який населений пункт, Довбуш завжди висилав розвідку (Гжицький, Опришки, 1962, 152); В горах майже не було населених пунктів (Гончар, III, 1959, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 182.