НАСИ́ДІТИСЯ, джуся, дишся, док., розм.
1. Довго, досхочу посидіти. — І не насиділась я з тобою, і не набалакалась, і не надивилась на тебе… — додала жалібно мати (Мирний, III, 1954, 114); Ольгу Юліанівну попросила [Леся] прийти одразу ж, як тільки насидиться та нагостюється (М. Ол., Леся, 1960, 232).
2. Пробути тривалий час в ув’язненні. Лишилася лишень слава, що мужики насиділися по арештах за образу церкви або обряду (Стеф., II, 1953, 70); — Це вони співали, — вказав на нас Ладя. — Ви за це мені насидитесь у холодній, — кричав Чапля (Панч, Гарні хлопці, 1959, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 183.