НАСКУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСКУ́БТИ, бу́, бе́ш і НАСКУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Скубучи, добувати, одержувати що-небудь у якій-небудь кількості. Наскубти пір’я; Наскубти сіна з копиці.
2. розм. Рвати що-небудь у якій-небудь кількості. В полі наскубла [Олеся] величезний букет волошок і темно-лілових сокирок (Донч., VI, 1957, 36).
3. тільки док., розм. Покарати за яку-небудь провину. Маленький Стецько.. підмочив кам’яний підмурок дому; його за це наскубли старші (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 138).
◊ Наску́бти ву́ха (чупри́ну) — потягти багато разів за вуха (волосся). Хто ж то йому наскуб [вуха]? (Кроп., IV, 1960, 216); Кілька разів таки піднімав [Микита] бучу, погрожував спіймати Сапуна і наскубти чуприну (Ряб., Золототисячник, 1948, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 191.