НА́СЛАНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до насла́ти1. Увечері танки входять у Чаплинку.., матері відхрещуються, як від нечистої сили, від насланих панами сюди сталевих оцих страхіть (Гончар, II, 1959, 374); // на́слано, безос. присудк. сл. — Вже й не знаю, чи на мене наслано, чи майстри оцю хату закладали на моє лихо (Н.-Лев., III, 1956, 252); Догадалась тоді баба, що то на нього нечисту силу наслано, покропила свяченою водою, і дід відійшов (Тют., Вир, 1964, 16).
НА́СЛАНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до насла́ти2. Конюший.. підводиться на насланій неподалік від Всеволода постелі (Міщ., Сіверяни, 1961, 138); Вряди-годи скрипіли наслані на шпалах дошки від ритмічного крокування вартових (Ле, Клен. лист, 1960, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 191.