НА́СЛУХ, у, ч.: З на́слуху, розм. — з розповідей, розмов. — І світ, і люди — всі перед тобов [тобою] Являтись будуть світлим боком: скверне. Погане, зле — лиш з наслуху, немов Крізь сито тільки будеш знать (Фр., X, 1954, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 192.