НАСЛУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, док., перех.
1. Почути, послухати багато чого-небудь або про кого-, що-небудь. Він тілько наслухався про неї [гадюку] всякої страховини, і як вона кусається, і як сичить, і яка страшна-страшна (Мирний, IV, 1955, 12); Наслухавшись від дорослих розмов про Каховку, Данько щедро оповивав її серпанком власних мрій (Гончар, І, 1959, 6).
2. Повністю задовольнятися, слухаючи кого-, що-небудь. [Таня:] Оце наслухалась щедрівок, то й здається мені, немов у селі стало диво (Вас., III, 1960, 125); Говорив [Сеспель] і не міг наговоритись, вслухався в звуки рідної мови і не міг наслухатись (Збан., Сеспель, 1961, 441); Панаса не годуй — тільки дай наслухатися пісень! (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 22).
НАСЛУХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., розм. Напружуючись, старатися почути що-небудь; прислухатися. [Старшина:] А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базіка (К.-Карий, І, 1960, 38); Батько підходить до дверей спальні, наставляє туди вуха, наслухається (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 192.