НА́СПІЛ, присл.
1. Спільно, для спільного обробітку (про поле). — Тепер люди беруть наспіл поле не з половини, а з третини (Н.-Лев., IV, 1956, 223).
2. Те саме, що сполови́ни. — Візьмеш усе моє поле наспіл: собі забереш половину хліба, а половину звезеш в мій тік (Н.-Лев., IV, 1956, 193); — Отож на жердці висять непопрані мішечки, попріють чисто від землі, а я ж на них наспіл коноплі брала… (Л. Янов., І, 1959, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 196.