НАСТОРО́ЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАСТОРОЖИ́ТИСЯ, жу́ся, жи́шся, док. Ставати напружено-уважним, зосередженим; виявляти напружену увагу, занепокоєння, тривогу. Коли знадвору долинали звуки — Олекса насторожувався (Кочура, Зол. грамота, 1960, 341); Гервасій знає, як дражнять його заочі, тому між селянами він завжди недовірливо і допитливо насторожувався (Стельмах, І, 1962, 22); Коли ж прочувся Остапів голос й усі козацькії голови піднеслися, усі козаки насторожилися (Вовчок, І, 1955, 333); Саме в той час, коли мама принесла нам дуже смачну юшку, дідусь чогось насторожився (Збан., Мор. чайка, 1959, 130); * Образно. Збори насторожилися, з великою увагою слухали його вдумливе слово (Горд., II, 1959, 315).
◊ Ву́ха (у́ші) насторожи́лися у кого — хто-небудь став напружено-уважним, зосередженим, почав прислухатися. Одразу ліниве його обличчя ожило, уші насторожились, очі .. заграли веселим блиском (Вас., І, 1959, 166); Замовк [Атта Троль] на мить у тузі… Але раптом в нього вуха Насторожилися (Л. Укр., IV, 1954, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 203.