НАСТУ́ПНИК, а, ч.
1. Той, хто змінює кого-небудь на якомусь посту, займає місце або посаду свого попередника. Наступником Чингіс-хана, "великим ханом", став третій його син Угедей (Іст. СРСР, І, 1956, 76); — І римський первосвященик, наступник святого Петра, підкорив своєму престолові всіх королів і всіх володарів землі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 150); // Продовжувач чиєї-небудь діяльності, чиїхось традицій. Грабовський був вірним і гідним наступником і продовжувачем традицій Шевченка в українській революційній поезії (Іст. УРСР, І, 1953, 562); * Образно. Перша Програма партії, прийнята II з’їздом РСДРП, була прямим ідейним наступником основоположних документів марксизму (Ком. Укр., 7, 1963, 47).
2. книжн., рідко. Особа, яка одержала спадщину або яка має право на одержання її. Йому вважалося найпростішим, найнатуральнішим — дочекатися з сина.. гідного наступника його капіталів (Фр., VIII, 1952, 394).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 207.