НАСУ́ПРОТИ́, рідко НАСУ́ПРОТИ́В, присл., розм.
1. Прямо перед ким-, чим-небудь; на протилежному боці. Захід сонця зайнявся полум’ям і насупроти обдав ярким світом гребінь гори з могилами (Стор., І, 1957, 334); Звернувся [Давид] до якогось громадянина, що лежав на лавці насупроти, і попрохав його сісти (Головко, II, 1957, 7); // у знач. прийм., з род. в. Уживається при вираженні розміщення кого-, чого-небудь перед ким-, чим-небудь; на протилежному боці від когось, чогось. Олекса присунув собі стілець і сів насупроти мене (Фр., І, 1955, 223); Насупроти водокачки розрісся Сонячний парк (Перв., Невигадане життя, 1958, 43).
2. Всупереч, наперекір кому-, чому-небудь. Катам насупроти ставай За визволення чоловіка (Граб., І, 1959, 557); Він не шукав зустрічей з дівчиною, бо боявся сам собі признатися, що хоче їх, але сама доля розсудила інакше, і він не міг піти насупроти (Чаб., Тече вода.., 1961, 20).
3. Те саме, що назу́стріч. — Що там таке? — заговорила стара, йдучи насупроти (Свидн., Люборацькі, 1955, 135); Літаки у димовій імлі летять один одному насупроти (Руд., Ленінградці, 1948, 48); Вона вхопила обома руками ратище і.. поставила його насупротив медведиці (Фр., VI, 1951, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 210.