НАСУ́РМИТИ, млю, миш; мн. насу́рмлять; док., перех., розм. Те саме, що насу́пити 1. Кузьмін мовчить, мов води в рот набрав, або читає книгу.., або думає щось, похмуро насурмивши свої густі аж кошлаті брови (Збан., Сеспель, 1961, 38).
НАСУРМИ́ТИ1, млю́, ми́ш; мн. насурмля́ть; док., розм. Багато посурмити.
НАСУРМИ́ТИ2, млю́, ми́ш; мн. насурмля́ть; док., перех. Нафарбувати, начорнити. — Вибирай, дівчино, персик, А хоч стьожку чи корали.. Та хоч трішки купервасу В свято брови насурмити (Щог., Поезії, 1958, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 210.