НАСІНИ́НА, и, ж., бот. Окреме зерно плоду якої-небудь рослини. У вівса всі насінини міцно з’єднані з гілочками волоті (Бур’яни.., 1957, 27); У плоді яблуні може бути десять і більше насінин (Бот. ж., X, З, 1953, 17); В одному конверті Іван Володимирович знайшов кілька насінин (Довж., І, 1958, 418).
2. Зерно гарбуза, соняшника і т. ін., вживане як ласощі. Раз по раз насінину за насіниною вона одно кидала у рот і, як миша, трощила своїми дрібними зубами (Мирний, III, 1954, 235); Зернятко з насінини вигризається, а лушпиння — плюх, плюх… (Руд., Остання шабля, 1959, 536).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 187.