НАТВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., перех., розм. Наробити чого-небудь (найчастіше поганого, непередбачливого і т. ін.). Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра (Шевч., II, 1963, 296); — Та ви тільки зайдіть, гляньте, що вони там натворили, — дихав у вухо Черевик. — Ну, погром та й годі (Шовк., Інженери, 1956, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 211.