НА́ТИНА, и, ж., діал. Дика лобода. На протилежнім кінці картопляної нивки з-посеред високих рядків і напіввисохлої натини мигнула йому чорна, обстрижена голова одного з братів (Фр., VI, 1951, 144); Настя пригадала, що їй треба ж нарвати на городі натини корові, і вона разом із Сонею одразу зникла (Вас., II, 1959, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 212.