НАТОВКТИ́, вчу́, вче́ш, док., перех.
1. Товчучи, виготовити що-небудь.— Вгощайтеся і ви. Свіжий кріпак. Допіру жінка натовкла, — спокійно говорив.. Барило (Кучер, Прощай.., 1957, 384); // Стовкти яку-небудь кількість чогось.
2. розм. Щільно наповнити чим-небудь. — То я книжками так натовк свої валізи (Мас., Під небом.., 1961, 7); * Образно. Природа не дуже багато натовкла розуму в голову пристава четвертого стану (Стельмах, І, 1962, 581).
3. розм. Побити кого-небудь. — Ви не знаєте, скільки я з тими бахурами день у день нагризуся, намучуся, скільки їх натовчу (Фр., VI, 1951, 153).
◊ Натовкти́ мо́рду (пи́ку) кому, вульг. — побити кого-небудь по обличчю. — Пику натовчу, хоч ти мені й батько (Вас., І, 1959, 148); Двом американцям просто серед білого дня на Графській пристані [в Севастопольському порту] якісь матроси натовкли морду (Гончар, II, 1959, 347); Натовкти́ [під] боки́ ([в] поти́лицю) кому або кого — побити кому-небудь боки (потилицю); побити кого-небудь. [Юхим:] А я собі думаю: лежи ти й зверху, а я тобі зісподу натовчу мовчки боки (Вас., III, 1960, 80); — Всього доводиться терпіти.. А як не в лад загавкаєш на пана, То ще й під боки натовчуть (Гл., Байки, 1959, 185); — Та піди та побий їй морду, та натовчи добре потилицю (Н.-Лев., II, 1956, 336); Зіпхнув [будівничий] чоловіка з муру, і налаяв щонайпоганшими словами, ще й в потилицю натовк (Фр., V, 1951, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 214.