НАТО́ПТУВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до нато́птувати.
2. у знач. прикм., розм. Те саме, що нато́птаний 2. У дверях стояв низенький, натоптуваний чоловік, з лисиною на голові, з круглим, гладко виголеним лицем (Мирний, І,1954,322); Мати встигла вже добре засмагнути, була кругленька, натоптувана (Донч.,VІ, 1957, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 215.