НАТЯГА́ТИСЯ3а́юся, а́єшся і НАТЯ́ГУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАТЯГТИ́СЯ і НАТЯГНУ́ТИСЯ, тягну́ся, тя́гнешся, док.
1. Витягаючись або розтягаючись, робитися тугим, пружним. Метр за метром вилазив з води [трос], а натягатися не натягався (Трубл., І, 1955, 98); Приводні паси до верстатів то слабнули, як пущені віжки, то натягувалися до відказу (Бойч., Молодість, 1949, 282); Натяглися троси, загули на крані мотори (Собко, Біле полум’я, 1952, 298); Бицик злегенька сіпнув за шнур.. Шнур натягнувся, як струна на балалайці (Донч., VI, 1957, 58); * Образно. На хвилинку залягла тиша і натяглася, наче струна (Коцюб., II, 1955, 100); Струною натягся і бринів голос її молодий, металевий (Головко, І, 1957, 156).
2. Натужуватися, напружуватися фізично. Натягається, як пес до роботи (Номис, 1864, № 13730); До хвилюючого дрижання натягується тіло (Стельмах, II, 1962, 395); Бідолашна [коняка] намагалася вимкнутися із трясовини. Вона зігнулась і так потяглась, що, здавалось, ноги їй аж тріскали (Досв., Вибр., 1959, 64).
3. перен., розм. Напиватися чого-небудь досхочу. — Я за Ентелла сам вступлюся, Як більш сивухи натягнуся (Котл., І, 1952, 97).
НАТЯГА́ТИСЯ2, а́юся, а́єшся, док., розм.
1. Втомитися, довго тягаючи що-небудь (перев. важке).
2. Доволі потягати один одного за що-небудь. Натягалися за чуба (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 222.