НАХА́БСТВО, а, с. Те саме, що наха́бність. Смугле лице його незалежне дихає завзяттям і нахабством (Тют., Вир, 1964, 96); [Стась(спалахуючи): ] Яке, по суті, нечуване нахабство. Прийшли, як до себе в хату, поводяться, як із підданими (Вас., III, 1960, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 226.