НАХИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., НАХИЛИ́ТИСЯ, хилю́ся, хи́лишся, док.
1. Змінювати своє пряме положення на похиле. Тонкий залізний стовп ліхтаря неприродно нахилявся над ними (Коцюб., II, 1955, 401); Враз Софійка завмерла: вона побачила, як піч почала нахилятись набік (Донч., VI, 1957, 398); Нахилились густі лози (Укр.. лір. пісні, 1958, 255); Один камінь висунувся з скелі.. й нахилився вниз (Н.-Лев., II, 1956, 89); // до кого — чого. Змінюючи пряме положення, наближатися до кого-, чого-небудь. Мати з Маринею, нахиляючись до вікна, лічила срібні гроші (Вас., І, 1959, 199); Віталій нахилився до водія, торкнув його за плече (Гончар, Тронка, 1963,333); // Згинати верхню частину тулуба. Принцеса нахиляється, бере папірець і читає (Л. Укр., II, 1951, 193); Кулина цитькнула на матір, засоромилася і ще нижче нахилилася над шитвом (Чорн., Визвол. земля, 1959, 16); * Образно. За вікном з вишини хмари слізоньки ллють, нахилилася ніч край вікна (Сос., Близька далина, 1960, 223).
2. перен. Виявляти, мати схильність до кого-, чого-небудь. Старшина й судді дуже нахилялися, щоб у Грицька землю відібрати (Гр., II, 1963, 385); — Я бажаю добра всім людям, але моє серце нахиляється до вбогих та безщасних (Н.-Лев., IV, 1956, 18); Його думка все більше й більше нахиляється до поєдинку (Коцюб., І, 1955, 409); Плачинда, придивляючись до своїх наймитів, раніше дівчини збагнув, куди має нахилитися парубоче серце (Стельмах, І, 1952, 109).
3. рідко. Опускатися, схилятися до горизонту (про сонце, місяць). Високо-високо в блакиті пливло сонце, ледве помітно нахиляючись на захід (Собко, Біле полум’я, 1952, 186); Місяць нижче нахилився, воду п’є… (Сос., І, 1957, 76).
4. тільки недок. Пас. до нахиля́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 227.