НАХЛІ́БНИЦЬКИЙ, а, е. Власт. нахлібникові. Звикши підбирати крихти з панського столу, вилизувати тарілки після смачних панських страв, вона [шляхта] передала й пото́мкам нахлібницькі звичаї (Мирний, І, 1949, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 228.