НАХМУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАХМУ́РИТИ, рю, риш, док., перех. Виражаючи незадоволення, задумливість, гнів і т. ін., морщити лоба, зсувати брови або змінювати вираз обличчя. Він зосереджено нахмурював високий, трохи випнутий лоб, проводив рукою по м’яких хвильках темного чуба (Мик., II, 1957, 507); Як тільки музика підхлипує басом, — Нахмурює Маша обличчя тупе (С. Ол., Вибр., 1957, 313); Нахмурив брови дід, блимає сердито очима, щось бубонить… (Вас., II, 1959, 221); Побачивши Данила, Катерина здивовано нахмурила брови (Коп., Лейтенанти, 1947, 180); * Образно. Шумно. Будинки нахмурили брови. Вулиця в’юном в’ється (Шпак, Вибр., 1952, 19); // Зробити суворим, понурим; засмутити. Натяк на смерть дружини ще більше окривдив і нахмурив Мар’яна (Стельмах, І, 1962, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 229.