НАХО́ДИТИ1, джу, диш, недок., НАЙТИ́, найду́, на́йдеш, док., перех.
1. Відшукувати, виявляти, помічати кого-, що-небудь. Приїхали; ножі беруть, І генерала розчиняють, І яд находять в животі (Шевч., II, 1953, 225); Дивлюся в зіниці прозорі і в них не находжу я дна (Сос., II, 1958, 32); Василько вмів з одного погляду находити завіяну снігами стежину на гору (Турч., Зорі.., 1950, 182); [Острожин: ] Ах, Оресте Михайловичу! Здумайте собі тільки — насилу вас найшов! (Л. Укр., II, 1951, 82); Підполковник нетерпляче вирвав більшовицьку газету, розгорнув її, найшов потрібне місце і вголос почав читати (Стельмах, II, 1962, 53).
2. Підшукувати, підбирати кого-, що-небудь. Її не спустошена ні роками ні злиднями уява находить і тонкі барви, і світанкову щедрість на розлогих нивах (Стельмах, І, 1962, 226); Тамара, мовби наперекір Мамайчуковим пророкуванням, якось швидко й несподівано найшла собі пару (Гончар, Тронка, 1963, 120).
◊ Нахо́дити (найти́) спі́льну мо́ву з ким — те саме, що Знахо́дити (знайти́) спі́льну мо́ву (див. знахо́дити); Не нахо́дити (не найти́) [собі́] мі́сця — те саме, що Не знахо́дити (не знайти́) [собі́] мі́сця (див. знахо́дити). Хома цілий день ходив, мов зварений, не находив собі місця… (Коцюб., І, 1955, 89).
НАХО́ДИТИ2, дить, недок., НАЙТИ́, на́йде́, док.
1. на кого. Оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про настрій, почуття, стан і т. ін.). Траплялося, нараз находив на нього інший настрій, і він мало не на коліна падав перед сином (Хотк., І, 1966, 159); Раптом почала находити на них якась неміч (Кобр., Вибр., 1954, 171); Часом находила на неї меланхолійна злість (Ле, Міжгір’я, 1953, 33); На неї найшла .. дівоцька жартівливість (Мирний, III, 1954, 40); // безос. Іноді Д[убровинський].. бував в добрім настрою, на нього, як кажуть, находило!.. (Збірник про Кроп., 1955, 11); — На нього час від часу находить. Мов кінь норовистий, брикається (Руд., Остання шабля, 1959, 257).
2. Сходитися, збиратися в одному місці у великій кількості. Як задзвонили у всі дзвони.., стали миряни находить (Стор., І, 1957, 109); Прийдуть [Горпина з Яковом] з церкви, пообідають, потім спочинуть трохи, у гості йдуть або до їх гості, находять (Мирний, І, 1954, 228); Зразу не міг найнятися [Прокіп], бо народу найшло більше, ніж треба (Коцюб., II, 1955, 29).
3. Насуватися, наближатися; наступати, наставати (про явища природи, частини доби). От хмари усе находять, усе находять… (Кв.-Осн., II, 1956, 124); — Ану, дівчата, ану, швиденько. Гей, припильнуйте, бо дощ находить (Вас., III, 1960, 137); Находив ранок (Воронько, Народж. легенди, 1954, 18); * У порівн. По селу, неначе хмара найшла, — зашуміло (Вовчок, І, 1955, 87).
НАХОДИ́ТИ, ходжу́, хо́диш, док., перех., розм.
1. Ходячи, пройти яку-небудь віддаль.
2. Багато ходячи, пошкодити собі що-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 229 - 230.