НАЧЕ́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до начепи́ти. Їх [грона винограду] стережуть від лихого ока та всяких пригод начеплені на кілки овечі, коров’ячі та кінські черепи (Коцюб., І, 1955, 278); // наче́плено, безос. присудк. сл. На шапці в Петьки начеплено навскоси червону стрічку (Ю. Янов., II, 1954, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 234.