НАШУМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. нашумля́ть; док.
1. Зчинити шум; наробити лементу. Бувало в темну найтемнішу ніч.. увійдуть [учні] в школу: книжки набік, — гомін, сміх, співи. З’явиться скрипка, — танки… Нашумлять, нагомонять і знову в темряву одлинуть (Вас., Талант, 1955, 17); * Образно. Скрізь вітер нашумів, Що Дуб сякий-такий: "Упертий дуже він І зовсім не гнучкий." (Сим., Земне тяжіння, 1964, 111).
2. перен. Набрати широкого розголосу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 242.