НА́ЩОСЬ, присл. Те саме, що наві́щось. Жінка нащось розв’язала косинку, спустила її на плечі (Коцюб., II, 1955, 379); Віконце те було нащось густо переплетене гратами (Коз., Блискавка, 1962, 22); Він раптом аж перехилився на стіл і заговорив нащось пошепки (Головко, II, 1957, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 243.