НАЇЖДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і НАЇЗДИ́ТИ, їжджу́, їзди́ш, недок., НАЇ́ХАТИ, ї́ду, ї́деш, док.
1. Приїжджати в якій-небудь кількості. До нашого пана Гості наїжджали (Щог., Поезії, 1958, 118); Наїжджають [стражники] на ярмарок в числі перших (Гончар, Таврія, 1952, 33); А пани наїздять та наїздять.. та все радяться, як тих гайдамаків запопасти (Вовчок, VI, 1956, 333); Андрій не покидав надії, що ось-ось не видко як наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику (Коцюб., II, 1955, 8); Наїхали гості з воєводських земель, сусіди, далекі й близькі (Ле, Наливайко, 1957, 133).
2. розм. Приїжджати іноді, на якийсь час; бувати наїздом. Почали вони наїжджать у гості й частенько (Вовчок, І, 1955, 44); — Який же панич тепер наїжджає до Ваті? — випитував Леонід Семенович (Н.-Лев., IV, 1956, 175); Він знов робити в МТС почав.. В Черкаси їздив, в Київ наїжджав (Перв., II, 1958, 194); До нас наїздив і довгенько проживав М. Л. К ропивницький (Думки про театр, 1955, ЗО); // Приїжджати несподівано, раптово. Під час сівби молодий пан часто наїздив у степ (Юхвід, Оля, 1959, 74); Цього ж ранку, як неждано наїхав був князь, так несподівано й виїхав (Головко, II, 1957, 240); Вранці наїхав із Гадяча суд (Гончар, Таврія, 1952, 197).
3. Ідучи, наштовхуватися, натикатися, натрапляти на кого-, що-небудь. — Який жаль, — тихо, з почуттям говорить Яків і торкає коня, наїжджаючи на тінь стрункої гордовитої дівчини (Стельмах, І, 1962, 326); [Матушка гуменя:] То чутно кінь тупа. Ще сюди як поверне, то чого доброго наїде (Мирний, V, 1955, 111); — Він [паровик] свистить, щоб на путі не стояли, щоб ні на кого не наїхати (Вишня, І, 1956, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 95.