НЕБАГА́ТИЙ, а, е.
1. Який не має багатства, не володіє великими матеріальними засобами, зі скромними достатками; бідний. І стане купою на купі Смердячий гній — і все те, все Потроху вітер рознесе, А [ми ] помолимося богу І небагатії, невбогі (Шевч., II, 1963, 416); — Де сини? — спитав Борковський, — увійшовши в двір до небагатого селянина Чижа (Довж., Зач. Десна, 1957, 95); // В якому багато бідних людей. З далеких небагатих сіл поприходили на роботу дівчата та хлопці на цілий тиждень (Н.-Лев., II, 1956, 36).
2. З бідним опорядженням, обладнанням і т. ін.; нерозкішний. За тартаком небагата панська оселя, а проти неї костьол убогий, старий, без бані (Н.-Лев., II, 1956, 392).
◊ На ро́зум небага́тий хто — хто-небудь розумово обмежений, нерозумний. — Ой, — каже [Голота], — татарине, ой, .. бородатий! Либонь же ти на розум небагатий: Ще ти козака у руки не взяв, А вже за його й гроші пощитав [порахував] (Укр.. думи.., 1955, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 245.