НЕБА́ЧЕНИЙ, а, е. Досі невідомий, незнаний; невиданий. З’явилась якась проява, нечувана й небачена в Комарівці (Н.-Лев., II, 1956, 30); Ми знайдемо в лузі небачені трави, Незнанії квіти в полях (Воронько, Три покоління, 1950, 116); // Незвичайний, винятковий; гідний подиву, чудовий. Встанеш вранці і підеш по воду, І дівчата-ягоди в лісу — Не надивляться на твою вроду, На твою небачену красу (Шер., Дорога.., 1957, 101); За роки Радянської влади небаченого розквіту досягла українська радянська культура (Ком. Укр., 8, 1967, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 246.