НЕВГАВА́ЮЧИЙ, а, е. Який не припиняється, не умовкає. Заклопотане війною місто вирувало своїм невгаваючим життям (Ле, Мої листи, 1945, 164); Бачить вона ясно і зримо повиті прозорим серпанком гори, чує, як внизу шумить невгаваюче море (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 252.