НЕВГАСИ́МИЙ, а, е.
1. Якого не можна погасити; який постійно горить. Опустіли кошари. Тиша і пустка.. Лиш в стаї тріщить невгасимий вогонь (Коцюб., II, 1955, 324); Столітні липи палали у невгасимому вогні (Рибак, Помилка.., 1940, 11); * У порівн. Тільки те переконання [про можливість добра], котре, мов невгасимий огонь, горіло в їх крові, додало їм такої великої сили (Фр., XVI, 1955, 44).
2. перен. Який ніколи не послабиться, не зникне. Дивна своєю силою, невгасима жива віра в зустріч з улюбленою дочкою не залишала його (Донч., III, 1956, 500); Вона мовчки стояла на березі — висока й строга, їй здавалося, що вона — маяк невгасимої сили (Ю. Янов., II, 1958, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 252.