НЕВДОГА́Д, присудк. сл., розм. Не догадується хто-небудь, не спадає на думку кому-небудь. — О, цей молочай! Нам і невдогад, а Василько добре знає, для чого він росте на світі (Донч., V, 1957, 70); — Чом це, бабо, — внук пита, — Ви така огрядна? (Невдогад, що баба та "Каса" вже "ощадна" [гроші при собі носить]!) (С. Ол., Вибр., 1959, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 254.