НЕВИ́ГАСЛИЙ, а, е. Те саме, що незга́слий. Із серцем, повним туги до людей, Невигаслої теплої любові, Прямує [Каїн] до села (Фр., X, 1954, 387); Приїздить він все такий же стрункий, як і в молодості, підтягнутий, з невигаслою привітністю в очах (Гончар, Тронка, 1963, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 256.