НЕВИГО́ЙНИЙ, а, е.
1. Якого не можна вигоїти, вилікувати: невиліковний. Михайло тихо промовив: — Цей матрос не епілептик, але віднині він буде вже невигойним епілептиком (Досв., Вибр., 1959, 111).
2. Який не піддається лікуванню (про хворобу, рану і т. ін.). Сюди з усіх усюд стікаються прочани, стікаються хворі на невигойні й погані хвороби (Стельмах, II, 1962, 311).
3. перен. Якого не можна позбутися. Ніякими ярликами не можна приховати невигойних болячок капіталізму (Ком. Укр., 4, 1960, 9); Вона кохала Арсена якимсь притупленим, але незмінним і невигойним.. почуттям (Дмит., Розлука, 1957, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 256.