НЕВИ́ДЕРЖКА, и, ж. Стан, коли хто-небудь не дотримується чогось. Я довго потім лаяла себе за невидержку об’єктивного тону того вечора (Л. Укр., V, 1956, 434); // у знач. присудк. сл. Не можна переносити, витримувати кого-, чого-небудь. — Її теперішня господиня жалілась мені, що в хаті од неї невидержка нікому (Н.-Лев., IV, 1956, 321); Вже мені й жити з ним невидержка! (Крим., Вибр., 1965, 373); Ворог рушив уперед. Його артилерія намацувала партизанські гармати. Не раз і не два падали партизани. Але була вже невидержка (Ю. Янов., І, 1958, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 257.