НЕВИ́ЖАТИЙ, а, е.
1. Який стоїть на пні, якого не зрізали. Хліб стоїть у полі невижатий, осипається… (Коцюб., І, 1955, 14); Місце було дуже вигідне: глибока яруга, поросла чагарем, прикрита з усіх боків дубовим лісом, з доброю, невижатою травою (Тют., Вир, 1964, 433).
2. На якому залишені на пні злакові рослини. Невижате поле.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 257.