НЕВИ́КРИТИЙ, а, е. Якого не викрили, не виявили, не розкрили. [Градов:] Одна підлість неодмінно тягне за собою другу, один невикритий злочин призводить до нового злочину (Собко, П’єси, 1958, 249); [Камо:] Це ж не можна, щоб Камо замовк назавжди, щоб впивались тріумфом жандармські тхори, щоб, невикритий, знову пробрався в ряди провокатор мерзенний… (Лев., Драми.., 1967, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 258.