НЕВИПРА́ВНИЙ, а, е. Якого не можна виправити, поправити; стійкий у поглядах, звичках і т. ін. Глузували й глумилися з них [козаків] шинкові завсідники, невиправні п’янюги (Тулуб, Людолови, І, 1957, 401); Дружина в нього.. закореніла міщанка і невиправна обивателька (Вітч., 4, 1961, 173); Тільки недругові або невиправному песимісту не видно, як багато зроблено у нашій країні в справі збереження природних багатств (Колг. Укр., 1, 1969, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 260.