НЕВМИРА́ЮЧИЙ, а, е. Те саме, що невмиру́щий 1, 2. Всі гори були ніби зумисне заквітчані зеленими садками й букетами золотоверхих церков, їх заквітчала давня невмираюча українська історія (Н.-Лев., І, 1956, 336); Потріскані стіни стояли, як раніш, непорушно і з несамовитою впертістю дивились у вічі ворогові колючими літерами невмираючого напису (Жур., Вечір.., 1958, 375).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 268.