НЕВМОЛИ́МО. Присл. до невмоли́мий. Чобіт невмолимо втоптував під себе свою нещасну жертву (Ле, Мої листи, 1945, 68); Тільки серце і годинник ведуть невмолимо свій одноманітний лік секундам (Кучер, Трудна любов, 1960, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 269.