НЕВМІ́ЛИЙ, НЕУМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Неповороткий, незграбний у рухах. Перед очима в Панаса невідступно стояла кумедна постать гладкого пана у постолах, сама серед поля, невміла і безпорадна (Коцюб., II, 1955, 45); Невмілий,.. з дияконськими патлами, він часто потрапляє серед повстанців у смішне становище (Гончар, II, 1959, 70); // Який не має достатнього уміння, досвіду. Галя була ще дуже молоденька, невміла, недосвідчена (Вовчок, І, 1955, 314); // Який не дістав навиків, не вміє робити що-небудь. Драбина була розхитана, збита з тонких жердинок невмілою жіночою рукою (Руд., Остання шабля, 1959, 444); // у знач. ім. невмі́лий, лого, ч. Той, хто не вміє робити що-небудь. В невмілого руки не болять (Укр.. присл.., 1955, 233); Він же ніколи не відмовлявся допомогти: молодого навчить скирту вершити так, щоб дощ не промочив, невмілому косу нагострить мантачкою (Юхвід, Оля, 1959, 66).
2. Зроблений без уміння. Через місяць Марія стала на ноги. Ходила, мов дитина, що робить невмілі перші кроки (Цюпа, Назустріч.., 1958, 261); Дорога матусю моя!..Невже байдуже тобі сум мій, порання моє біля печі невміле, і борщ не докипілий..? (Тесл., З книги життя, 1949, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 268.