НЕВМІ́ЛО, НЕУМІ́ЛО. Присл. до невмі́лий, неумі́лий. Сама п’єса дуже.. скучна і невміло написана (Л. Укр., V, 1956, 48); — Заспокойтеся, — глибоко зітхнув Сашко і якось невміло погладив Василину по голові (Кучер, Трудна любов, 1960, 536); Неуміло і боязко гладив Ярема її, намагаючись заспокоїти, втішити (Кочура, Зол. грамота, 1960, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 268.