НЕВПО́КІ́Й, по́ко́ю, ч., заст. Неспокій, тривога. Невпокій опановував Семеном. Він зробився уразливим, нетерплячим (Коцюб., І, 1955, 117); Чогось не вистачає дівчині. Якийсь невпокій сполохав її душу, і вона то поринає в спогади, то в далечінь неясних надій (Стельмах, І, 1962, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 270.