НЕВСИ́ПНИЙ, НЕУСИ́ПНИЙ, а, е. Те саме, що невсипу́щий 1, 2. Приморські ночі непроглядні в липні, Та пронизати вміють їх наскрізь Юнацькі очі, пильні і невсипні (Бажан, Вибр., 1940, 174); Хіба ж утечеш через оті товсті стіни, через вікна гратовані, через охорону невсипну? (Збан., Єдина, 1959, 169); Він в неусипнім чатував дозорі з темінню глухою віч-на-віч (Бичко, Простота, 1963, 51); Дуже піклувався за нашого брата невсипний Комар. Ні світ ні зоря, а він уже кахикає на подвір’ї. Переживає — чи ми не заснули навіки (Ковінька, Кутя.., 1960, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 272.