НЕВСИПУ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що невсипу́щий. Стоїмо на вахті ми в дорозі, Невсипучі хлопці моряки (Забашта, Квіт.., 1960, 147); Настя, невсипуча хазяйка, щира мати, тілько й знає, що клопочеться (Мирний, IV, 1955, 69); Складна, невсипуча робота кликала керівників області за Десну (Шер., В партиз. загонах, 1947, 8); [Олена:] Знов невсипуче щоденне бідування заятриться в душі незгоєною болячкою.. Тяжко жити у світі з щирим коханням? (Кроп., І, 1958, 451).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 272.